Про волонтерство. Дмитро Цимідан ⭐ СК VUSO

Вже не секрет, що перемогу для українського народу виборюють не лише наші захисники. Вагому роль у цій історії мають люди, які долучилися до волонтерського руху, аби усіляко допомогати військовим та різним категоріям населення у цей скрутний час. 

З початку повномасштабного вторгнення працівники VUSO також активно приєднувались до волонтерських ініціатив. Серед них – Дмитро Цимідан – Директор Департаменту страхування корпоративних клієнтів. Своєю історією він поділився з нами.

– Чи вірили ви у те, що повномасштабне вторгнення все ж розпочнеться?

– Я сам з Донецька, тому підозрював, що це відбудеться. І не просто розумів, а готувався, був морально та технічно готовий до цих подій, та розумів, що повномасштабна війна почнеться. 

– Чи легше пережити таку ситуацію вдруге?

– Коли цього не чекаєш, то несвідомо намагаєшся себе обманути та заспокоїти. Відповідно, коли це все ж стається, то ти знаходишся в стані розгубленості. Тоді ти робиш купу помилок, що є цілком природно. А от коли це стається вдруге, ти вже розумієш, до чого потрібно бути готовим. Емоційно сприймати це однаково. Просто вдруге ти швидше робиш правильні речі.

– Як вирішили поїхати?

– В перший день мені зателефонувала колишня дружина і сказала, що почалася війна. Тоді я відразу відправив її та дітей о 6 ранку з Києва, а сам повернувся додому, приготував речі, щоб спускатись до бомбосховищ. Згодом прийняв рішення з новою родиною виїхати з міста. Ми поїхали на Захід України до села, де зі своїми друзями зайнялися відправкою наших дружин та дітей за кордон. Потім колективно з хлопцями вирушили в Ужгород, де і почали волонтерити.

– Як почали волонтерити?

– У нас з хлопцями була однакова логіка роздумів щодо цього: ми повинні робити соціальний вклад, бо розуміли, що в нашій країні війна. Тому вирішили приєднатися до місцевого волонтерського руху. Це були хлопці, які займалися постачанням гуманітарної допомоги на Південний схід та Центр України. Ми допомагали приймати гуманітарні вантажі із-за кордону. Коли ці вантажі можливо було забрати в Ужгороді, ми допомагали шукати автівки, завантажували їх, привозили на склад, дивились заявки, сортували за потребами, вантажили в машину, домовлялись з потягом, який їхав у потрібному напрямку, щоб доставити гуманітарку. Якщо це були фури, то ми зустрічали їх на складі, розвантажували та все робили, як завжди. У різні дні ми грузили від 3 до 20 тонн вантажів. Машина може приїхати в будь-який час: зранку, вдень, вночі. Одна повноцінна «ходка» займала близько 6 годин. 

– Що було найважче?

– Тоді ніхто про це не думав. Ми робили те, що потрібно було робити. Волонтерство – наш обов’язок.